Християнський універсалізм

Християни-універсалісти – загальна назва для всіх християн, які поділяють вчення про Всезагальне Спасіння (Всезагальне примирення або відновлення) – Апокатастасис. Це вчення простежується впродовж усієї історії Церкви і є предметом безперервних дискусій і суперечок, які то вщухають, то поновлюються з подвоєною силою.

Одним із найперших християн-універсалістів, чиї погляди і праці досить добре відомі, підтверджені та вивчені, є Климент Олександрійський (Тит Флавій Климент, 150-215 рр.), основоположник Олександрійської богословської школи.

Климент допускав скінченність геєнських мук, можливість покаяння диявола і всіх грішників, припускав, що геєнські муки можуть бути очищувальним вогнем для занепалих ангелів і людей.

Учень Климента Олександрійського, Оріген (Оріген Адамант, 185-254 рр.) – є найбільш відомим універсалістом ранньої Церкви. Оріген виступав прихильником ідеї кінцевого спасіння всього сущого (апокатастасису). Він учив, що посмертна відплата і геєна відносні, оскільки Бог за своєю добротою зрештою врятує від геєнських мук не тільки праведників, а й усіх людей, усіх демонів і навіть сатану.

Оріген вчив про передіснування людських душ – доктрина, що помітно відрізняється від традиційного розуміння реінкарнації в індуїзмі або платонізмі.

Найвідомішим християнським богословом IV століття, який поділяв погляди Орігена, був Григорій Ніський (335-394 рр.), молодший брат Василя Великого і друг Григорія Богослова. На думку дослідників, Григорій Ніський був найбільш “орігенствуючим” і найсміливішим, аж до меж єресі, богословом – він прямо говорив, що відновлення торкнеться навіть диявола.

Ісаак Сирин Ніневійський (640-700 рр.) – один з Отців Церкви, християнський письменник-аскет і єпископ Ніневії, який жив у сьомому столітті, християнин-універсаліст за переконаннями. Ісаак молився за диявола і стверджував, що геєна є ні що інше, як місце очищення, що допомагає виконатися Божому плану.

Існує думка, що в Середні віки (V-XV ст.) універсалістський рух і погляди практично не були представлені в богословському середовищі. Однак це далеко не так. Показовим є випадок, що стався в одному з тогочасних центрів християнства – Палестині.

Через три століття після смерті Орігена вчення про Всезагальне спасіння охопило кілька монастирів в околицях Єрусалима. Найавторитетнішими центрами поширення орігенізму стають палестинські монастирі Мар-Саба в долині Кедрон (Лавра Сави Освяченого) і Нова Лавра у Фекої поблизу Вифлеєма.

Справа зайшла так далеко, що єпископ Єрусалимський Петро був змушений послати доповідь імператорові Юстиніану про “орігенічну хворобу своїх ченців”. У цей же час до Константинополя прибуває апокрисіарій римського папи диякон Пелагій і активно виступає проти орігенізму. Бажаючи врятувати релігійну єдність імперії, Юстиніан “вирішив використати вповні своє право християнського базилевса натискати на ієрархічне та богословське середовище, схильне здійснити небезпечну хвилю безвихідних і тривалих суперечок”.

Так, 543 року імператор Юстиніан видав едикт, у якому засуджував Орігена як єретика, і який того ж року був затверджений на помісному соборі в Константинополі. Через 10 років Другий Константинопольський Собор, він же П’ятий Вселенський, скликаний за ініціативою імператора Юстиніана I, засудив Орігена і його послідовників – Дідіма Сліпця (312-398) і Євагрія Понтійського (346-399), а також загалом усіх християн, які не бажають анафематствувати Орігена і/або його праці.

Наступні собори – Латеранський (649 р.) і Шостий Вселенський (680-681 рр.) – підтвердили анафему на Орігена та на всіх християн, які не бажають анафематствувати Орігена або праці на його захист.

Видатним універсалістом IX століття був Іоанн Скот Еріугена, ірландський богослов, філософ, поет і перекладач, найбільший мислитель Каролінгського відродження. Жив і працював при дворі франкського короля Карла Лисого.

Необхідно враховувати також і те, що багато християн ранньої Церкви та Середніх віків були таємними універсалістами. Перспектива бути анафематствуваним Вселенськими Соборами нікого особливо не радувала і не надихала. Тому багато хто з тих, хто поділяв вчення про Всезагальне спасіння, часто висловлювалися вельми завуальовано, переважно у вибачливій і припустимій тональності.

Наведемо як приклад висловлювання ієромонаха Вінсента Леринського (Лоранського), який жив у V столітті: “Хто не вважав за краще б помилятися разом з Орігеном, ніж бути правим із ким-небудь іншим?”

Анабаптистський рух, що зародився в XVI столітті, принаймні значна його частина, сповідував віру у Всезагальне спасіння. Рух був украй неоднорідним і варіювався від близькості до загальновизнаної протестантської традиції Маґістерської Реформації та навіть католицизму в одних представників, до вельми дивних, часом радикально-сектантських проявів в інших.

Однак було б неправильним вважати, що вчення про Всезагальне Спасіння сповідувала тільки так звана радикально-сектантська частина анабаптистів. Про ступінь поширеності ідеї апокатастасису серед анабаптистів свідчить Аугсбурзьке сповідання (офіційний віровчительний документ лютеран). Один із пунктів XVII артикулу цього документа свідчить:

“Наші церкви засуджують анабаптистів, які вважають, що буде кінець покаранню засуджених і порочних людей”.

Те, що лютерани у своєму віронавчальному документі звинувачують усіх анабаптистів у тому, що ті вірять у скінченність посмертного покарання, свідчить про те, що універсалістські погляди анабаптистів були вельми й вельми поширеними в їхньому середовищі та відомими їхнім супротивникам.

Починаючи з XVII століття починається бурхливий розвиток християнського універсалізму. Численні богослови Старого і Нового Світу, що представляють найширший спектр християнських поглядів, течій і напрямів, розробляють, часто в запеклих дебатах, універсалістську теологію.

Йоганн Вільгельм Петерсон (1649 – 1727), Ернст Крістоф Хочман (1670 – 1721), Джордж де Бенневіль (1703 – 1793), Джеймс Реллі (1721 – 1778), а також Джон Мюррей (1741 – 1815) – засновник Універсалістської церкви Америки, який боровся з Універсалістським вченням валлійського священика Джеймса Реллі, проте незабаром став його послідовником і був відлучений від церкви, та багато інших забезпечили найпотужніший імпульс для подальшого розвитку Універсалістського руху.

XVIII і XIX ст. подарували світові десятки інших видатних християн-універсалістів, які заперечували нескінченні муки для засуджених грішників і сповідували вчення про Всезагальне Спасіння (відновлення).

XX століття, крім поступального розвитку універсалістської теології, ознаменувалося злиттям 1961 року Універсалістської Церкви Америки та Американської унітаристської асоціації. Обидві ці групи злилися воєдино, утворивши Асоціацію унітаріїв-універсалістів.

Однак не слід думати, що християни-універсалісти повсюдно стали унітаріями. Навіть у складі Асоціації унітаріїв-універсалістів (Unitarian Universalist Association або UUA) існують сьогодні спільноти тринітаріїв. Загалом же універсалістський рух XXI століття можна охарактеризувати так: практично в кожній християнській конфесії або деномінації сьогодні є чимала кількість людей, які поділяють вчення про Всезагальне Спасіння.

Католики, православні, баптисти, методисти, євангеліки, єпископали, анабаптисти, методисти, меноніти, квакери, пресвітеріани, п’ятидесятники, харизмати – у будь-якій з цих конфесій чи деномінацій, у кожній християнській течії та напрямі ви знайдете людей, які вірять у те, що Бог, у відомий Йому час, врятує всіх…

Крім цього, існують самостійні великі асоціації християн-універсалістів, такі, як The Christian Universalist Association та інші.